41300, Сумська область, м. Кролевець, пл. Миру, 1, тел./факс (05453) 5-25-56/5-11-54, E-mail: rada@krolrada.gov.ua
 

Державні ресурси

ДО ВІДОМА ДЕПУТАТІВ КРОЛЕВЕЦЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

Погода

Відеоархів сесій

Календар подій

Сентябрь 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Кролевецький молодіжний клуб ДЖУРА

«Без виробництва – не буде села»

З давніх-давен вважалося, що село – годувальниця, «колиска» нації і духовності, адже значна частина українського суспільства є вихідцями із села.

Яка вона зараз, та «колиска»? Пустками стоять занедбані хати і цілі села. У школах і дитсадках все менше й менше лунає дитячих голосів. Бо не народжуються діти молодь від безробіття покинула рідні краї й  поїхала світ за очі шукати кращого життя. Їхній приклад вже наслідує підростаюче покоління.

Облогами лежать колись родючі землі, які у свій час були людськими городами. А поля, що зараз обробляють заїжджі «латифундисти», дають високі врожаї, та не дають роботи для населення. Нині сучасна техніка  і засіває,  і врожаї збирає швидкими темпами, а робочої сили, як колись, для цього багато не потрібно.

Селяни виживають, хто як може: утримують корів і здають приїжджим збирачам молоко. Платять же за нього ніби на сміх: пляшка води — дорожча. За літр – 2,50 грн. У кого ще є сила і бажання, теж виїжджають на заробітки, аби лише вибитись із злиднів.

Руйнуються та розкрадаються залишки колись багатих тваринницьких ферм. А ринки та прилавки супермаркетів і продовольчих магазинів тріщать від різноманіття харчових продуктів, невідомо, якої якості та походження. А тоді звідки беруться оті страшні хвороби,  і чому така висока смертність у молодому віці?

Така гірка реальність  наразі спостерігається в багатьох регіонах України. Не оминула руйнація і сіл нашого району. Тож чи можна ще врятувати і відродити село? Над цим питанням зараз міркують депутати нового скликання Кролевецької районної ради. Серед них є молоді, амбітні, з новими ідеями та поглядами на життя. До когорти таких   належить Неоніла Юріївна Босма. На даний час вона  живе і працює у місті Київ (президент Всеукраїнської громадської організації «Жіночий рух «Мудрість країни»), проте Кролевець є для неї малою батьківщиною, з якою не пориває зв’язки. Тож коли місцевий осередок політичної партії «Укроп» запропонував поповнити їхні ряди і разом працювати на благо кролевецької громади, вона, незважаючи на свою зайнятість, відразу погодилась.  Як депутату і досвідченому економісту  їй довірили очолити в районній раді комісію з питань промисловості, сільського господарства, будівництва, природних ресурсів, транспорту, зв’язку, підприємництва, екології, інвестиційної діяльності та житлово-комунального господарства.

На початку своєї депутатської діяльності Неоніла Юріївна разом із кореспондентом районної газети здійснила виїзд до сільських  рад, щоб вивчити ситуацію на місці. Під приціл потрапили села Грузьке, Білогриве і Гречкине.

Під час перебування у цих населених пунктах  основна увага акцентувалась на наявності людських,   природних ресурсів,  на збереженій матеріальній базі.

ГРУЗЬКЕ: 500 мешканців (зареєстрованих 780), з них: 250 – пенсіонерів, 120 – дітей шкільного та дошкільного віку. У домашньому господарстві населення утримує трохи більше 100 корів і телиць. Турки-месхетинці, які тут проживають, а також фермер, що господарює на Тарасівці, переважно займаються вівцями, їхнє поголів’я становить понад 300 голів. Є птиця. На території функціонує Грузчанське лісництво і цех переробки деревини Кролевецького лісомисливського господарства, які поповнюють сільський бюджет.

Як сказав сільський голова Павло Вихрицький, найбільш проблемним питанням на сьогодні є стан водопровідної мережі населеного пункту та її обслуговування. Питання це потрібно вирішувати найближчим часом. Частково його можна було вирішити вже в нинішньому році, але потрібні кошти. Ті, що були цьогоріч в сільському бюджеті, були спрямовані на утримання закладів освіти і культури.

БІЛОГРИВЕ: до складу Білогривської сільської ради входять села: Хрещатик (25 мешканців, прописаних 56), Пасіка – 25 (прописаних 40), Луч – 12 (40), Шлях – 25 (43), Медведєве – 0 (9), Сажалки – 6 (10), у Білогривому – близько 100 (216), із них 60 – пенсійного та передпенсійного віку. Населення утримує   25 корів (два роки тому було75).

На території села немає ані підприємців, ані підприємства. Вже 2 роки тут навіть і магазину немає. Проте, за словами сільського голови Надії Костюченко, знайшовся вже новий господар і навесні приступить до ремонту приміщення, яке функціонувало до цього як магазин. Двічі на тиждень  з Шостки  сюди доставляють хліб, також кролевецькі підприємці раз на тиждень влаштовують виїзні міні-ринки.

Гостю з Києва особливо вразила красива природа цього краю  а також чистота і порядок. «Про це піклуються і селяни, і депутати, і безпосередньо сільський голова», – відказала керівник громади.

ГРЕЧКИНЕ: проживає 101 чоловік, з них: 80 – пенсіонери, 13 дітей.   Населення утримує  9 корів. Колгоспу тут не було, навколо одні ліси. Проте у свій час функціонувало велике виробництво: торфопідприємство та крохмальний завод, на яких трудилась не одна сотня дюдей. Тут же у гуртожитках  і проживали. На території Гречкинської сільської ради були   пекарня, їдальня,  піонерський табір для дітей. Де все поділось? Керівник громади каже, що виробництво порізали на метал під егідою тодішньої обласної влади, все інше  – зруйноване.

Сільський голова Микола Фесенко бачить 2 варіанти, як можна  врятувати село. Перший: збудувати рибгосп,   який планували ще за часів Радянського Союзу, коли припинився видобуток торфу, навіть і проект був зроблений. А річка Есмань, що є на цій території, єдина в Сумській області, яка за складом води і наявністю природного ресурсу  дозволяє розводити   хороші сорти риби, зокрема форель.

Другий: повернути до села лісництво, яке було раніше, і відразу з’явиться 30-40 робочих місць. Лісами на землях Гречкинської сільської ради  нині опікується Шосткинський лісгосп.

Спілкуючись із керівниками сільських громад та селянами, довелося почути багато проблемних питань і те, як вони сьогодні виживають. А виживають в основному за рахунок власного господарства. Але з року в рік катастрофічно зменшується поголівя худоби: населення старіє і прокормити корів зараз недешеве задоволення.

У вищеназваних селах функціонують теплі і затишні школи, дитячі садки, про які піклуються педагоги, батьки та сільські ради. От тільки діток з року в рік меншає. Зрозуміло, турбує подальша доля цих приміщень, в які вкладаються немалі кошти, а без шкіл – не буде села.

Селяни вболівають й за те, що землі їхні з року в рік виснажуються, бо вирощуються на них переважно одні і ті ж культури: кукурудза, соняшник, ріпак. Самі ж і за віком, і за станом здоров’я обробляти   неспроможні, тож здають в оренду. Останні два роки поля у Грузькому та Білогривому не оброблялись, а з нинішнього року взяли їх під свою опіку нові орендарі, наразі триває укладення договорів із землевласниками.

Про занедбані будинки, а їх немало, говорять: «Щоб вступити у спадщину на батьківську хату, треба заплатити не одну тисячу гривень. І коли будинок продаси, цих коштів навіть   не повернеш. Де взяти ті тисячі на оформлення, коли отримуємо мізерні пенсії та зарплати? Так все і руйнується…».

Потрапляють у глухий кут і ті, хто виявив бажання розвивати свою справу, але під час оформлення для цього відповідної документації в інстанціях різних рівнів  зіткнувся з перешкодами, які називаються корупційними схемами.

Опускаються руки у селян й від того, що горбляться-горбляться від роботи, а вирощене за безцінь віддавати доводиться. Йдеться, насамперед,  про молоко і картоплю. Вивезти на ринок і продати дорожче, фізично не кожен спроможний. Тож віддають свою продукцію за безцінь перекупникам, що їздять по селу.  Про підтримку   держави залишається мріяти.

Такі умови породжують у багатьох байдужість до всього, що відбувається навкруги, і вони живуть за принципом «Моя хата скраю – я нічого не знаю».

Інші, зневірившись,    «вирішують» свої проблеми з  допомогою оковитої.

«Без виробництва – не буде села, без села – не буде України», — підсумувала свій візит до сільських рад Неоніла Босма.

«Чому на кролевецькому ринку, у сільськогосподарському районі, ціни на м’ясо, сало, молоко, яйця вищі, аніж у Києві?» – запитує вона і сама ж відповідає: «Та тому що в селах немає ані ферм, ані птахофабрик,  де все це можна було б виростити і продати на ринку. Та хоча б міні-ферми були б.

І ще не розумію, чому люди здають в оренду  свої паї, а тоді йдуть на базар і купують корми за високими цінами для свого господарства і кажуть, що м’ясо у них «золоте»? А чому б не згуртуватись і разом працювати на себе, а не чекати, що від оренди твого ж паю колись перепаде  тобі   зерно?

Дуже добре, що в районі земля обробляється, але поряд з рослинництвом ,потрібно розвивати і тваринництво. Це дасть   робочі місця і в той же час продукти харчування для всіх нас. Якщо на селі не буде виробництва, вони в недалекому майбутньому просто зникнуть. Чи зможе Україна існувати без села-годувальниці?  Тож головне завдання на сьогодні і для  влади, і для громади – зберегти те, що є, і крок за кроком його розвивати».

«Сільський голова – це господар на селі, на якому лежить велика відповідальність. Звісно, що сам він нічого не зробить. Але якщо об’єднає людей, то це вже велика сила, і разом можна зробити багато», – з такою настановою вона звернулась до керівників  сільських громад під час спілкування.

Районний депутат закликає селян гуртуватися і не бути байдужими до свого краю, проявляти свою ініціативу й доносити свої ідеї до керівництва районної влади. А тоді вже разом вирішувати, як це можна втілити в життя. І якщо захоче у село зайти якийсь інвестор, саме селяни повинні продемонструвати своє бажання працювати, і в якому напрямку, бо тільки вони знають свої землі, їхні можливості.

Також пані Неоніла говорить, що врятувати села могли б допомогти навіть місцеві підприємці, які за роки вже накопичили кошти і могли б вкласти їх у корисну справу. І їм би від цього був зиск, і ринок наповнювався б     якісною продукцією. Була б конкуренція завезеному товару, а це знизило б ціни.  Потрібно відшукати таких благодійників, а не чекати манни з небес або спокійно спостерігати, як все руйнується.

Ще один варіант: є міжнародні грантові проекти, і можна спробувати  з їх  допомогою отримати кошти.

Про народних обранців, яких громади обирають з вірою в те, що ті будуть працювати на їхнє благо, сказала, що кожен депутат: чи то сільської, міської або районної ради, повинні на сесіях не тільки голосувати за  пропозиції, які виносяться на розгляд, а й самим особисто  їх вносити.

«Тільки на базі детального вивчення кожного населеного пункту, кожного метра землі (її особливості, що з нею відбувається зараз, де є залишки), можна зрозуміти, куди рухатись далі. І тоді з врахуванням індивідуального підходу до кожного села створити спільний комплексний проект району. Якщо цього не буде, буде й надалі відбуватися, як у відомій байці, де лебідь, рак і щука тягнуть у різні боки.

Неоніла Босма бувала у багатьох європейських країнах,  у деяких —   працювала. «Чому у європейців кожен метр землі доглянутий, чому вони піклуються про майбутнє своїх нащадків? А що ми залишимо своїм прийдешнім поколінням у спадок?», – запитала вона.

3Депутат районної ради Неоніла Босма із Грузчанським сільським головою Павлом Вихрицьким обмірковують перспективи села Грузьке.

4Коли функціонував плодо-овочевий радгосп імені Щорса (с.Грузьке), тут все крутилось і жило: були бригада і ферми з багаточисельним поголів’ям ВРХ, свиней, були коні, а на цих землях (на фото) вирощували непогані врожаї суниці, смородини, жита, картоплі, інших овочів. Тут були облаштовані великі теплиці і, навіть, поливна система. Від цього – не залишилось і сліду, земля заростає бур’янами і служить хіба що для випасання кіз чи овець. Грузчанський сад, який у свій час, добре плодоносив, став уже справжнім лісом… А може все це відновити чи закласти новий сад на майбутнє? Як сказав сільський голова, земля у сільській раді на такі потреби в наявності є.

5Кілька років тому на території Білогривого функціонував Будинок-інтернат, в якому з понеділка по п’ятницю жили і навчалися діти з Лапшина, Хрещатика, Пасіки. І сьогодні, зайшовши до цієї будівлі всередину, вона нагадує про те, що тут були діти. Але з роками все це буде рушитись. «Перш ніж щось закрити, потрібно подумати про подальшу долю таких приміщень і не занехтувати те, що маємо, адже збудувати набагато складніше, ніж зруйнувать», – відказала під час відвідин Неоніла Босма.

6Ось така матеріальна база збережена у чудовому куточку природи Гречкинської сільської ради. Та, на жаль, діток тут – одиниці!

7