41300, Сумська область, м. Кролевець, пл. Миру, 1, тел./факс (05453) 5-25-56/5-11-54, E-mail: rada@krolrada.gov.ua
 

Державні ресурси

ДО ВІДОМА ДЕПУТАТІВ КРОЛЕВЕЦЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

Погода

Відеоархів сесій

Календар подій

Ноябрь 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Кролевецький молодіжний клуб ДЖУРА

«Без виробництва – не буде села»

З давніх-давен вважалося, що село – годувальниця, «колиска» нації і духовності, адже значна частина українського суспільства є вихідцями із села.

Яка вона зараз, та «колиска»? Пустками стоять занедбані хати і цілі села. У школах і дитсадках все менше й менше лунає дитячих голосів. Бо не народжуються діти молодь від безробіття покинула рідні краї й  поїхала світ за очі шукати кращого життя. Їхній приклад вже наслідує підростаюче покоління.

Облогами лежать колись родючі землі, які у свій час були людськими городами. А поля, що зараз обробляють заїжджі «латифундисти», дають високі врожаї, та не дають роботи для населення. Нині сучасна техніка  і засіває,  і врожаї збирає швидкими темпами, а робочої сили, як колись, для цього багато не потрібно.

Селяни виживають, хто як може: утримують корів і здають приїжджим збирачам молоко. Платять же за нього ніби на сміх: пляшка води — дорожча. За літр – 2,50 грн. У кого ще є сила і бажання, теж виїжджають на заробітки, аби лише вибитись із злиднів.

Руйнуються та розкрадаються залишки колись багатих тваринницьких ферм. А ринки та прилавки супермаркетів і продовольчих магазинів тріщать від різноманіття харчових продуктів, невідомо, якої якості та походження. А тоді звідки беруться оті страшні хвороби,  і чому така висока смертність у молодому віці?

Така гірка реальність  наразі спостерігається в багатьох регіонах України. Не оминула руйнація і сіл нашого району. Тож чи можна ще врятувати і відродити село? Над цим питанням зараз міркують депутати нового скликання Кролевецької районної ради. Серед них є молоді, амбітні, з новими ідеями та поглядами на життя. До когорти таких   належить Неоніла Юріївна Босма. На даний час вона  живе і працює у місті Київ (президент Всеукраїнської громадської організації «Жіночий рух «Мудрість країни»), проте Кролевець є для неї малою батьківщиною, з якою не пориває зв’язки. Тож коли місцевий осередок політичної партії «Укроп» запропонував поповнити їхні ряди і разом працювати на благо кролевецької громади, вона, незважаючи на свою зайнятість, відразу погодилась.  Як депутату і досвідченому економісту  їй довірили очолити в районній раді комісію з питань промисловості, сільського господарства, будівництва, природних ресурсів, транспорту, зв’язку, підприємництва, екології, інвестиційної діяльності та житлово-комунального господарства.

На початку своєї депутатської діяльності Неоніла Юріївна разом із кореспондентом районної газети здійснила виїзд до сільських  рад, щоб вивчити ситуацію на місці. Під приціл потрапили села Грузьке, Білогриве і Гречкине.

Під час перебування у цих населених пунктах  основна увага акцентувалась на наявності людських,   природних ресурсів,  на збереженій матеріальній базі.

ГРУЗЬКЕ: 500 мешканців (зареєстрованих 780), з них: 250 – пенсіонерів, 120 – дітей шкільного та дошкільного віку. У домашньому господарстві населення утримує трохи більше 100 корів і телиць. Турки-месхетинці, які тут проживають, а також фермер, що господарює на Тарасівці, переважно займаються вівцями, їхнє поголів’я становить понад 300 голів. Є птиця. На території функціонує Грузчанське лісництво і цех переробки деревини Кролевецького лісомисливського господарства, які поповнюють сільський бюджет.

Як сказав сільський голова Павло Вихрицький, найбільш проблемним питанням на сьогодні є стан водопровідної мережі населеного пункту та її обслуговування. Питання це потрібно вирішувати найближчим часом. Частково його можна було вирішити вже в нинішньому році, але потрібні кошти. Ті, що були цьогоріч в сільському бюджеті, були спрямовані на утримання закладів освіти і культури.

БІЛОГРИВЕ: до складу Білогривської сільської ради входять села: Хрещатик (25 мешканців, прописаних 56), Пасіка – 25 (прописаних 40), Луч – 12 (40), Шлях – 25 (43), Медведєве – 0 (9), Сажалки – 6 (10), у Білогривому – близько 100 (216), із них 60 – пенсійного та передпенсійного віку. Населення утримує   25 корів (два роки тому було75).

На території села немає ані підприємців, ані підприємства. Вже 2 роки тут навіть і магазину немає. Проте, за словами сільського голови Надії Костюченко, знайшовся вже новий господар і навесні приступить до ремонту приміщення, яке функціонувало до цього як магазин. Двічі на тиждень  з Шостки  сюди доставляють хліб, також кролевецькі підприємці раз на тиждень влаштовують виїзні міні-ринки.

Гостю з Києва особливо вразила красива природа цього краю  а також чистота і порядок. «Про це піклуються і селяни, і депутати, і безпосередньо сільський голова», – відказала керівник громади.

ГРЕЧКИНЕ: проживає 101 чоловік, з них: 80 – пенсіонери, 13 дітей.   Населення утримує  9 корів. Колгоспу тут не було, навколо одні ліси. Проте у свій час функціонувало велике виробництво: торфопідприємство та крохмальний завод, на яких трудилась не одна сотня дюдей. Тут же у гуртожитках  і проживали. На території Гречкинської сільської ради були   пекарня, їдальня,  піонерський табір для дітей. Де все поділось? Керівник громади каже, що виробництво порізали на метал під егідою тодішньої обласної влади, все інше  – зруйноване.

Сільський голова Микола Фесенко бачить 2 варіанти, як можна  врятувати село. Перший: збудувати рибгосп,   який планували ще за часів Радянського Союзу, коли припинився видобуток торфу, навіть і проект був зроблений. А річка Есмань, що є на цій території, єдина в Сумській області, яка за складом води і наявністю природного ресурсу  дозволяє розводити   хороші сорти риби, зокрема форель.

Другий: повернути до села лісництво, яке було раніше, і відразу з’явиться 30-40 робочих місць. Лісами на землях Гречкинської сільської ради  нині опікується Шосткинський лісгосп.

Спілкуючись із керівниками сільських громад та селянами, довелося почути багато проблемних питань і те, як вони сьогодні виживають. А виживають в основному за рахунок власного господарства. Але з року в рік катастрофічно зменшується поголівя худоби: населення старіє і прокормити корів зараз недешеве задоволення.

У вищеназваних селах функціонують теплі і затишні школи, дитячі садки, про які піклуються педагоги, батьки та сільські ради. От тільки діток з року в рік меншає. Зрозуміло, турбує подальша доля цих приміщень, в які вкладаються немалі кошти, а без шкіл – не буде села.

Селяни вболівають й за те, що землі їхні з року в рік виснажуються, бо вирощуються на них переважно одні і ті ж культури: кукурудза, соняшник, ріпак. Самі ж і за віком, і за станом здоров’я обробляти   неспроможні, тож здають в оренду. Останні два роки поля у Грузькому та Білогривому не оброблялись, а з нинішнього року взяли їх під свою опіку нові орендарі, наразі триває укладення договорів із землевласниками.

Про занедбані будинки, а їх немало, говорять: «Щоб вступити у спадщину на батьківську хату, треба заплатити не одну тисячу гривень. І коли будинок продаси, цих коштів навіть   не повернеш. Де взяти ті тисячі на оформлення, коли отримуємо мізерні пенсії та зарплати? Так все і руйнується…».

Потрапляють у глухий кут і ті, хто виявив бажання розвивати свою справу, але під час оформлення для цього відповідної документації в інстанціях різних рівнів  зіткнувся з перешкодами, які називаються корупційними схемами.

Опускаються руки у селян й від того, що горбляться-горбляться від роботи, а вирощене за безцінь віддавати доводиться. Йдеться, насамперед,  про молоко і картоплю. Вивезти на ринок і продати дорожче, фізично не кожен спроможний. Тож віддають свою продукцію за безцінь перекупникам, що їздять по селу.  Про підтримку   держави залишається мріяти.

Такі умови породжують у багатьох байдужість до всього, що відбувається навкруги, і вони живуть за принципом «Моя хата скраю – я нічого не знаю».

Інші, зневірившись,    «вирішують» свої проблеми з  допомогою оковитої.

«Без виробництва – не буде села, без села – не буде України», — підсумувала свій візит до сільських рад Неоніла Босма.

«Чому на кролевецькому ринку, у сільськогосподарському районі, ціни на м’ясо, сало, молоко, яйця вищі, аніж у Києві?» – запитує вона і сама ж відповідає: «Та тому що в селах немає ані ферм, ані птахофабрик,  де все це можна було б виростити і продати на ринку. Та хоча б міні-ферми були б.

І ще не розумію, чому люди здають в оренду  свої паї, а тоді йдуть на базар і купують корми за високими цінами для свого господарства і кажуть, що м’ясо у них «золоте»? А чому б не згуртуватись і разом працювати на себе, а не чекати, що від оренди твого ж паю колись перепаде  тобі   зерно?

Дуже добре, що в районі земля обробляється, але поряд з рослинництвом ,потрібно розвивати і тваринництво. Це дасть   робочі місця і в той же час продукти харчування для всіх нас. Якщо на селі не буде виробництва, вони в недалекому майбутньому просто зникнуть. Чи зможе Україна існувати без села-годувальниці?  Тож головне завдання на сьогодні і для  влади, і для громади – зберегти те, що є, і крок за кроком його розвивати».

«Сільський голова – це господар на селі, на якому лежить велика відповідальність. Звісно, що сам він нічого не зробить. Але якщо об’єднає людей, то це вже велика сила, і разом можна зробити багато», – з такою настановою вона звернулась до керівників  сільських громад під час спілкування.

Районний депутат закликає селян гуртуватися і не бути байдужими до свого краю, проявляти свою ініціативу й доносити свої ідеї до керівництва районної влади. А тоді вже разом вирішувати, як це можна втілити в життя. І якщо захоче у село зайти якийсь інвестор, саме селяни повинні продемонструвати своє бажання працювати, і в якому напрямку, бо тільки вони знають свої землі, їхні можливості.

Також пані Неоніла говорить, що врятувати села могли б допомогти навіть місцеві підприємці, які за роки вже накопичили кошти і могли б вкласти їх у корисну справу. І їм би від цього був зиск, і ринок наповнювався б     якісною продукцією. Була б конкуренція завезеному товару, а це знизило б ціни.  Потрібно відшукати таких благодійників, а не чекати манни з небес або спокійно спостерігати, як все руйнується.

Ще один варіант: є міжнародні грантові проекти, і можна спробувати  з їх  допомогою отримати кошти.

Про народних обранців, яких громади обирають з вірою в те, що ті будуть працювати на їхнє благо, сказала, що кожен депутат: чи то сільської, міської або районної ради, повинні на сесіях не тільки голосувати за  пропозиції, які виносяться на розгляд, а й самим особисто  їх вносити.

«Тільки на базі детального вивчення кожного населеного пункту, кожного метра землі (її особливості, що з нею відбувається зараз, де є залишки), можна зрозуміти, куди рухатись далі. І тоді з врахуванням індивідуального підходу до кожного села створити спільний комплексний проект району. Якщо цього не буде, буде й надалі відбуватися, як у відомій байці, де лебідь, рак і щука тягнуть у різні боки.

Неоніла Босма бувала у багатьох європейських країнах,  у деяких —   працювала. «Чому у європейців кожен метр землі доглянутий, чому вони піклуються про майбутнє своїх нащадків? А що ми залишимо своїм прийдешнім поколінням у спадок?», – запитала вона.

3Депутат районної ради Неоніла Босма із Грузчанським сільським головою Павлом Вихрицьким обмірковують перспективи села Грузьке.

4Коли функціонував плодо-овочевий радгосп імені Щорса (с.Грузьке), тут все крутилось і жило: були бригада і ферми з багаточисельним поголів’ям ВРХ, свиней, були коні, а на цих землях (на фото) вирощували непогані врожаї суниці, смородини, жита, картоплі, інших овочів. Тут були облаштовані великі теплиці і, навіть, поливна система. Від цього – не залишилось і сліду, земля заростає бур’янами і служить хіба що для випасання кіз чи овець. Грузчанський сад, який у свій час, добре плодоносив, став уже справжнім лісом… А може все це відновити чи закласти новий сад на майбутнє? Як сказав сільський голова, земля у сільській раді на такі потреби в наявності є.

5Кілька років тому на території Білогривого функціонував Будинок-інтернат, в якому з понеділка по п’ятницю жили і навчалися діти з Лапшина, Хрещатика, Пасіки. І сьогодні, зайшовши до цієї будівлі всередину, вона нагадує про те, що тут були діти. Але з роками все це буде рушитись. «Перш ніж щось закрити, потрібно подумати про подальшу долю таких приміщень і не занехтувати те, що маємо, адже збудувати набагато складніше, ніж зруйнувать», – відказала під час відвідин Неоніла Босма.

6Ось така матеріальна база збережена у чудовому куточку природи Гречкинської сільської ради. Та, на жаль, діток тут – одиниці!

7